На Правобережному Поліссі й на Волині в першу чергу чоловічі головні убори відрізнялися за сезоном — зимові, літні, а також за формою і матеріалом виготовлення.

Літні шапки були переважно плетені із соломи — брилі різних локальних варіантів. Зимові шапки давнішого типу — із валяного овечого сукна — так звані «шоломки», «магерки», «рогатівки», і також поширені фактично по всій території України (так само і на Поліссі, і на Волині) смужкові шапки з овечого хутра або із комбінованого овечого і козячого хутра, — високі чорні, сиві шапки. Найпоширеніша назва — просто шапка, локально також зустрічається «кучма» — на Волині й на Поліссі також ці шапки присутні.

Також з кінця ХІХ століття на Поліссі й на Волині під впливом міської культури поширились так звані «картузи», «козирки». Вони шилися переважно із комбінованого матеріалу. Підкладка була із домотканого лляного або конопляного полотна, а верх із вовняної, бавовняної або комбінованої вовняно-бавовняної тканини. Бувало й так, що жінка шила чоловікові вдома картуз з лляного полотна, а потім його несли до майстра, і майстер обшивав (фактично, оббивав) цей картуз іншим матеріалом.

У більш давні часи головний убір як святковий варіант був обов’язковий. Фактично із парубочого віку вже парубок мав ходити у якійсь шапці. На весіллі також молодий обов’язково був у шапці. В деяких місцевих локальних традиціях до шапки могли пришивати квітку. І навіть у хату молодий також мав заходити у шапці, і вже коли молоді сиділи на посаді або вінчалися у церкві, то тоді уже міг знімати шапку.

Звичайно, чим дорожча була шапка, тим статусніше це було. Тобто, смужкові шапки вважалися більш дорогим варіантом. Хоча, гарно декоровані рогатівки, магерки, які також були поширені на цих теренах, також були святковим варіантом шапки.

На Середньому Поліссі рогатівка зустрічається рідко, переважно там були поширені сукняні круглі шапки, з округлою півсферою або з вирізаним круглим денцем. Також побутувала назва «ковпак» для означення в різних місцевостях різних варіантів головних уборів.
Щодо крою, то рогатівку, магерку кроїли із чотирьох шматків домотканого сукна — основну частину шапки. А нижню частину, що була околишем і загорталася догори, — із суцільного шматка тканини.

Якщо говорити про хутряні шапки, то на цій території вкінці ХІХ — на початку ХХ століття вони шилися із двох частин. Також могли бути підбиті полотном, пізніше — бавовняною тканиною. Зсередини — козячою шкурою, навіть зустрічався варіант, що підбивали котячою шкурою (вважалося, що таку міль не їстиме).

Брилі, залежно від субрегіональної локальної традиції, були різної форми. Спочатку сплітали із соломи смугу. Смуга могла бути просто рівною, зубчастою, лусочкою, косичкою — різного плетіння. Потім цю смужку по колу зшивали між собою і надавали їй потрібної форми. Брилі носили з більш широкими полами. У деяких місцевостях верх бриля був з частково обрізаним конусом, десь були з округлою півсферою, вищі, нижчі — це все різнилося в залежності від локальної традиції.

Традиційний варіант солом’яного бриля із Середнього Полісся, з Житомирщини. Плетений технікою косичка. Зверху зроблена імпровізована квітка. Краї окремо виплетені зубчиками. В літню пору бриль міг слугувати як святковим варіантом головного убору, так і буденним. Вони досить скоро зношувались, тому були люди, які спеціально займались соломоплетінням, і люди по селах замовляли брилі — варіант традиційного і мистецтва, і господарства.

Найдавніший відомий на Поліссі варіант шапки — шапка-магерка, шоломок, рогатка, рогатівка. Поширені вони були від межі Середнього і Західного, і на Західному Поліссі. Кольори різнилися: шапка могла бути сивого кольору, ближче до білого кольору, руда, коричнева, чорна. Найбільше декорували ці шапки у Сарненському та Володимирецькому районах Рівненської області. Шапка-магерка шилася в один шар, в одну товщину сукна. Дуже рідко вони шилися з підкладками. Така форма шапки була найпоширенішою, хоча були й інші варіанти магерок.
Традиційний варіант смужкової шапки-кучми. Досить висока шапка, пошита із шкіри молодого ягняти. В різних місцевостях могли носити по різному. Десь носили так, щоб була конусоподібна вона, з гострим верхом, десь загинали, десь чоловіки носили шапку прямо, десь на голову клали трохи набік — все це залежало і від місцевої традиції, і від віку того, хто її безпосередньо носив. В даному варіанті шапка підбита котячою шкірою, хоча були варіанти коли підбивали козою або домотканим полотном.

Чоловічі головні убори, так само як і натільний одяг, і поясний чоловічий одяг, дуже погано зберігся. І він був набагато менше досліджений, ніж жіночий одяг. І в більш ранні часи на нього менше звертали увагу. Тому до наших днів дійшло не так багато інформації про головні убори.