Володимир Щибря, директор центру фольклору та етнографії інституту філології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.

В цій статті розповімо про нагрудний одяг з рукавами. Це важлива деталь як жіночого, так і чоловічого традиційного строю українців. Поговоримо про те, який вигляд мав цей одяг на Поліссі та Волині в кінці 19 – на початку 20 століття.

Нагрудний одяг з рукавами, як і нагрудний одяг без рукавів, проникає в українське село ще в кінці 18 – на початку 19 століття. Поширення цього типу одягу в одних регіонах відбувається жвавіше та інтенсивніше. В інших, навпаки, він не зайняв нішу обов’язкового. Коли ми говоримо про центральні регіони України, про Київщину, Полтавщину, то тут керсетка, кофта, юбка починає активно з’являтися в кінці 18 – на початку 19 століття. На Поліссі та Волині цей процес відбувався дещо пізніше. Нагрудний одяг без рукавів та нагрудний одяг з рукавами виникає тут приблизно в середині 19 століття. Перш за все цей одяг з’являється біля невеличких міст, що свідчить про вплив міста на виникнення і поширення одягу серед селян.

Розглянемо категорії нагрудного одягу з рукавами: чоловічий чи жіночий одяг, довжина, спосіб виготовлення, крій, пора року, коли цей одяг носили. За цими ознаками відокремлюємо три основні групи нагрудного одягу з рукавами.

До першої групи належить найдавніший нагрудний одяг з рукавами, який входив до традиційного комплексу разом зі спідницею.
Другою групою вважаємо різноманітні кофти. Це вже більш уніфікована деталь одягу. І остання, третя група – це різноманітні піджаки. Розглянемо кожну групу зокрема.

Нагрудний одяг з рукавами

До першої групи відносилися різноманітні жупани, каптани, які носили разом з полотняною сорочкою, тканою спідницею і літником. Шили такий одяг переважно євреї. Для пошиття сорочок, спідниць, хусток всі деталі були прямокутними, не використовувалися лекала та викрійки. А тут навпаки, потрібні були навички та вміння. Шили нагрудний одяг з рукавами за допомогою машинок.

Заможніше населення сіл та містечок першими перейняло європейську традицію пошиття нагрудного одягу з рукавами. Тут слід згадати шляхетські села Житомирщини, біля міста Коростень, Обруч, Малин. На прикладі шляхетського села Бихи Коростенського району Житомирської області, можемо прослідкувати тенденції виникнення і розвитку нагрудного одягу з рукавами.

Для нагрудного одягу з рукавами існувало декілька термінів. Насамперед — це капота або капотка. Капоту одягали взимку, а капотку — влітку. Капоти і капотки ззаду мали складки — фалди. Часто облямовувалися оксамитом та прикрашалися кружевом. За силуетом і кроєм нагадували центрально-українськи кофти та юбки, близькі до керсеток. Шилися капоти і капотки переважно з фабричної бавовняної тканини з підкладкою з домотканого полотна. Якщо капотка була літнім одягом без утеплення, то на капоті робили ватний прошарок.

На території Західного Полісся відомі різноманітні каптани та жупани. Зокрема, на теренах сучасної Волинської та Рівненської областей. Їх також шили із фабричної тканини з підкладкою або без. Підкладку, як правило, в цілях економії використовували із старої тканини, переважно з сорочок, які вже підношувалися. У державному музеї Архітектури та побуту в селі Пирогів, що під Києвом, є зразок такого жупанчика з села Омеляне, Любомильского району, нині – Шацького, Волинської області. Цей жупанчик пошитий з червоної фабричної тканини. Ззаду він приталений та розширений за допомогою цієї ж самої тканинки. По лінії талії нашита жакардова стрічка. Підкладка виготовлена з домотканого перебірного полотна, мабуть, взятого з більш давньої полотняної сорочки або фартуха.

Розповімо ще про цікавий зразок нагрудного одягу з рукавами з Сарненського району Рівненської області. Називається він кацавейка. Слово прийшло до нас з німецької мови через польську. Польською — кацабайка, а у нас — кацавейка. Шилася вона з дорого сатину — бавовняної фабричної тканини саржевого переплетення. Для підкладки брали домоткане полотно. Кацавейка густо декорована оксамитом та машинною вистрочкою жовтими та білими нитками. За силуетом приталена й розширена до низу. Дуже цікаві елементи: кишеньки-гострячки, обкладені оксамитом з вистрочкою у вигляді листочка з трьох пелюсток. Кацавейка одягалася безпосередньо на сорочку і тісно прилягала до неї. Тому застібалася на давні масивні гаплики. Такі кацавейки побутували у 20-30 роки поблизу міста Степань. Придбати тканину та оплатити роботу майстрів могли лише заможні селяни.

На Сарненщині кацавейки мали й дещо інакший вигляд. Це міг бути нагрудний одяг з рукавами чорного кольору, обшитий та декорований червоною тканиною, а подекуди з вистрочками різноманітного плану.

В Галицькій частині Волині виготовляли нагрудний одяг з домотканого полотна з ручною або машинною вишивкою. Коли мова йде про західну частину Полісся та Волині у межах сучасної Волинської області, то тут слід згадати спансір. Це такий вид нагрудного одягу з рукавами, близький до жупана. Побутував біля Луцька, в прилеглих районах та відрізнявся лише назвою. В різних повітах Волинської губернії для означення нагрудного одягу з рукавами склалися різноманітні назви: баскенка, раковка, кохайка. Маємо інформацію станом на 1910 рік з села Михайлівці, Острозького повіту Волинської губернії: «Кохайка на вате, крыта черной фабричной бумажной тканью выше колен. Заложена у пояс, со складками. Передние полы прямые, застежка до пояса на крючке и петле. Обшита бархатом, на карманах, рукавах, подолах, по нижнему краю». Тобто бачимо, що цей вид одягу був подібний і до кацавейки, до того ж жупанчика, до баскінки, раковки, й інших елементів вбрання, яке ми класифікуємо як нагрудний одяг з рукавами.

Кофти

Після виходу з ужитку нагрудного одягу з рукавами з’являються різноманітні кофти. Припадає цей період якраз на початок 20 століття й триває до 30 років. Особливо спостерігаємо моду на кофти на теренах Західного Полісся та Західної Волині, які в цей час перебували у складі Польщі. Селянки старшого віку згадують, що існувала різниця між нагрудним одягом, який існував за царя, і тим, який уже з’явився з приходом польської влади.

Кофти мали вигляд міщанських елементів вбрання. Їх часто поєднували зі спідницями з фабричного матеріалу. Спідниця і кофта могли бути пошиті з однієї тканини, припасовані одна до іншої. Попри міський вигляд, певні традиційні характерні елементи з селянського одягу використовувалися так само. Це могла бути гестка або кокетка. Власне, створювався силует кофти вже на зразок сорочки з гесткою. Використовувалися різноманітні тканини, машинні шви, вистрочки. Кожна селянка намагалася прикрасити свій святковий нагрудний одяг з рукавами, щоб виглядати якомога краще.

Піджаки

Остання група, про яку ми будемо говорити, це так звані піджаки. Вони поширилися на початку 20 століття. Спершу виготовлялися з домотканого сукна. Згодом під впливом загальноєвропейських тенденцій та міської моди виникли піджаки уніфікованого виду. Селяни всіляко намагалися перейняти крій цих елементів та пристосувати їх до своїх реалій. Піджаки почали шити вже с фабричних тканин, і виникли різні назви для цього виду одягу: сачок, сак, маринарка, меринадка.
Такий вид нагрудного безрукавного одягу носили без традиційної полотняної вишитої сорочки. Його одягали і на сукню, і на сорочку без вишивки, шили з фабричної тканини або купували готовий. Починаючи з середини 20 століття, нагрудний одяг з рукавами, який шили в селах, почав виходити з ужитку. На заміну йому прийшов одяг, пошитий на швейних фабриках.

Розвиток такого цікавого елементу, як нагрудний одяг з рукавами тривав понад сто років та зрештою відійшов у минуле. Однак, сьогодні маємо зразки, які знаходяться й у державних музеях, і в приватних колекціях. На основі тих артефактів можуть бути створені цікаві елементи сучасного вбрання.

З’являються етномайстерні, які займаються відродженням традицій народного вбрання Волині, до прикладу у місті Радивилів. Використовуючи певні елементи, лекала, крої на основі збережених зразків, тут створюють власні різноманітні цікаві зразки одягу в етностилі.