Звичайно, холодна пора року потребує додаткового верхнього одягу. В давнину на Поліссі й на Волині використовували різні види вбрання, зокрема були поширені варіанти одягу зі шкіри, з овчини — кожухи, півкожушки, кожушки. А також варіанти сукняного верхнього одягу, яких було досить багато різних варіантів крою. Найпоширеніший варіант — свити різних варіантів крою, проте фактично в кожному районі, в кожному осередку вони носили різні назви і мали свої особливості.

Кожухи були білі (нефарбовані) та кольорові (фарбовані). В різних місцевостях вони використовувались різними людьми. У деяких місцевостях білі були виключно чоловічі, в деяких місцевостях — кольорові були чоловічі. І навпаки. Кожухи були прямоспинні й зібрані у складки (фалди, забори, мали й інші локальні назви). Прямоспинні зазвичай використовували чоловіки. Вони були із широким хутряним коміром, просто трошки розширені донизу. Жіночі переважно були рясно зібрані з відрізною спинкою, і також могли бути оздоблені аплікацією шкірою, вишивкою вовняним шнуром. Чоловічі кожухи були переважно без оздоблення. Хоча, звичайно, бувало, що і жіночі кожухи могли бути не оздоблені й також могли бути прямоспинні. Більш давніші варіанти кожухів все ж таки були рясні, тобто із відрізною спинкою, із проходкою або без, і мали якесь мінімальне оздоблення. Хоча, звичайно, все залежало від місцевої традиції. Могли бути святкові кожухи й зовсім не оздоблені.

В холодну пору, щоб дощ не потрапив на кожух (бо він міг його зіпсувати), на нього зверху могли одягати свиту. Зазвичай, свити й інші варіанти сукняного одягу, були весняно-осінні. Так само як і кожухи, свити були і рясні (зі складками на спині), і з відрізною або частково відрізною спинкою. Сукно було декількох варіантів якості: чисте сукно — коли і основа, і піткання ткалися із чистої вовни; також було сукно, коли основа із конопель, а поткане уже вовною — таке сукно вважалося не таким дорогим, не таким якісним, але на Поліссі було дуже широко вживане.

На Західному Поліссі був поширений верхній одяг, який носив назву «сернєга». Прямоспинний, також частково з відрізною спинкою. Були поширені білі сернєги, зазвичай їх оздоблювали декоративними шнурами, іноді — вишивкою. Також були поширені «латухи», ближче до Підляшшя — сукмани. Дуже святковим варіантом сукмана вважався чорний сукман, який виготовляли із ярої пряжі із молодих чорних ягнят.

Також був дуже поширений короткий сукняний одяг. Порівняно з свитою, коротший, який називався «куртка» або «курта», «куртина», «куцан» (на Житомирщині). Його також шили із доморобного сукна прямоспинний з клинами або з частково відрізною спинкою.

Серед чоловічих варіантів вбрання, крім свит, сернєг, сукманів, була поширена так звана «бурка». Вона нагадує собою поширений на Лівобережжі «кобеняк». Це велика, зазвичай темного кольору, розширена донизу прямоспинна свита із пришитим дуже високим коміром, який міг закривати майже повністю голову. Так само були із кобеняком — досить великим ніби капюшоном, виготовленим із того ж сукна.

Також були поширені «гуньки» — трошки пізніший на Поліссі варіант одягу. Він зазвичай був прямоспинний, пошитий із темного коричневого сукна. Зазвичай, жіночий одяг. До середини ХХ століття гуньки використовувались досить широко.

Так само у ХХ столітті вже на зміну свитам і сернєгам прийшли просто сукняні піджаки. Вони були на зразок класичного тепер відомого піджака. Шили трошки ширший піджак із доморобного сукна. Він міг бути двобортний із пришитими у два ряди ґудзиками, із пояском, різними кишенями — такий уже зовсім явний вплив міста на народне вбрання.

Щодо декорування, свити, сернєги, латухи чоловічі і жіночі, зазвичай, в деяких місцевостях відрізнялися закроєм. Наприклад, чоловіча свита була прямоспинна із боковими клинами (вусами), а жіноча могла бути з напіввідрізною спинкою і складена у зборки на спині — фалди. Хоча, в деяких місцевостях і чоловічі, і жіночі свити могли відрізнятися більше всього за розміром та за способом декорації. Так як жіноча свита зазвичай прикрашалася на спині великими китицями — квітками із кольорової вовни. А чоловіча свита могла бути пошита тим самим способом, але майже без оздоблення або з мінімальним оздобленням вовняним шнуром.

Верхній одяг, так само як і сорочки, і головні убори, мав не тільки функціональне значення, а також і обрядове. Так, наприклад, в свитах обов’язково вінчалися. І так само як і сорочки, вінчані свити могли тримати на смерть. Навіть якщо це було в літню пору, все одно молоді вінчалися у церкві із накинутими свитами, і це вважалося ознакою певної статусності й заможності. Тобто, на Поліссі свити на весіллі довший час були обов’язковим весільним атрибутом наречених.

Кожухи так само мали обрядове значення. Зокрема, у весільному обряді теща зустрічає зятя із вивернутим кожухом. Навіть є певні народні пісні, які оспівують цей момент. Молода сидить на вивернутому кожусі. Молоді сидять на посаді на вивернутому кожусі. Молодим стелили у коморі також на кожусі. Тобто, він мав не тільки виключно практичну функцію, а й обрядову.

Чоловічий весняно-осінній одяг, який називається «фандіна» або «чемерка». Він із Західного Полісся, Сарненського району. Такий одяг був як жіночий, так і чоловічий. В даному випадку це чоловіча чемерка. Подібного типу крою в Камінь-Каширському районі були поширені сернєги, але вони там були переважно жіночі. Щодо крою, ця чимерка є із прохідкою. Спинка — частково відрізна. З одної пілки сукна робляться надрізи, і залишають розширений донизу клин. А між передніми пілками вставляється прямокутний шматок сукна, який закладається у складки (фалди). Збоку є прорізи для кишень, але вони є виключно декоративними — самої кишені там немає. Їх, як розказують респонденти, частіше використовували просто щоб заховати руки. Всі основні шви, де з’єднані тканини, декоровані вовняним шнуром — на Сарненщині його називали «красєнь». Це шнур, який крутили спеціально гачком із пряденої овечої вовни. Його спеціально фарбували і декорували. На рукавах в більш давніх видах одягу (можливо, це також запозичення із давнішого міського одягу) були вивернуті краї рукавів. На Поліссі часто імітували цей викот, декорувавши його вовняним шнуром. Рукави і деякі частини клинів могли кроїти із залишків сукна. Тому брали цілий шматок і, щоб рукав був звужений донизу, до нього ще доточували клини. В даному випадку утворюють рукав три клина, зшиті між собою. Насправді їх могло бути набагато більше — і п’ять, і шість — все залежало від того, як розкроїли тканину. Передні поли свит зазвичай викроювались із суцільного шматка тканини і, в залежності від регіонального виду, могли робити спеціальні вирізи, щоб краще посадити рукав. Плечовий шов зазвичай ішов трохи нижче самого плеча — в плечах свита є досить широка хоч жіноча, хоч чоловіча. Замість ґудзиків використовували плетені із вовняного шнура круглі ґудзики, а з іншого боку — такі ж петельки. Це були імпровізовані варіанти защіпки. Використовували й ґудзики у нашому звичайному розумінні, які могли бути металеві, дерев’яні, шкіряні. Коміри переважно були невеличкі стоячі. Деколи взагалі могла бути свита без коміра. Але також були і викладні або виложисті коміри. В залежності від місцевості, вони могли бути більші або менші на жіночих або чоловічих свитах.

Прямоспинна свита із Західного Полісся, яка має назву латуха, виготовлена із бічними великими клинами (вусами). Так само як і в попередній свиті, на латуху на спину бралася одна суцільна пілка. Єдине, що там була частково відрізна спинка, а тут — аж до самого низу спина є пряма з одної суцільної пілки, одного полотнища. З боків на жіночих свитах пришивали досить довгі (майже під сам рукав) вуса — це трикутні шматки сукна, які вставлялися між передньою і задньою пілками. Чоловічі свити — латухи були такого самого крою, лише вуса починалися трохи нижче і були дещо меншими, вони не так розширювались донизу. Свита виготовлена із повністю чистого валяного сукна. Латухи на Західному Поліссі декорували досить багато. Є аплікація вовняним шнуром, є аплікація тканиною, і вишивка, і квітки-китиці. Також дуже декорована біля кишень, на згинах вусів: пришиті квітки і вишивка. Досить цікаві локальні варіанти оздоблення саме в Ратнівському районі. Також вишивкою-вовною і вовняними шнурами оздоблювались краї рукавів. Так само досить багато декоровано вишивкою і вовняними шнурами переднє полотнище. В місці, де свита защіпається, зроблено півколо — додаткові декорації. На латухах комірчики уже були трошечки вищі, ніж на Рівненщині. Якщо там був комір десь 2,5-3 см, то тут подекуди 5-6 см. Сиві латухи були досить популярними на Ратнівщині, проте, крім сірих, були поширені і білі, і чорні, і коричневі — це безпосередньо залежало від можливостей власників свит і латух, і місцевої традиції.

Чимерка — чоловічий весняно-осінній одяг із містечка Степань Сарненського району Рівненської області. Варіант крою, що із повністю відрізною спинкою. Спина зроблена не з одного суцільного шматка тканини, а викроєна із багатьох (можливо, 10) шматочків тканини. Вона досить складно пошита, це потребувало певних знань, щоб воно сіло на людину — такі вироби кроїли вже професійні кравці із сукна, яке давали їм замовники. Зокрема, відомо, що у містечку Степань такі кравці були. Їм носили своє домашнє сукно для того, щоб вони шили ці чимерки. Чимерка зроблена із чистого овечого домопряденого чорного сукна — один із найсвятковіших варіантів сукна. Краї рукавів оздоблені художнім вистрочуванням вже на машинці. Вкінці ХІХ — на початку ХХ століття якраз з’явились машинки, якими можна було вистрочувати орнаменти, а не робити просто стібки. Місця прорізів — імітації кишень також оздоблені вистрочуванням. Передня пола ішла з суцільного шматка тканини із вирізами для рукавів, щоб вони краще сіли. Оздоблена досить широким художнім строченням жовтого і помаранчевого кольорів. Верхня частина імітує розширення як на маніжках чоловічих сорочок. Досить величенький — 7-8 см викладний комір.

Прямоспинна чоловіча свита Західного Полісся Рівненської області Сарненського району. Вуса на прямоспинній чоловічій свиті починаються не так високо, як на жіночій. І фактично клин не просто вклинюється під пахви, а він є звужений. Він починається від самого рукава, дає розширення в грудях і до рівня талії, а далі ця пілка просто розширюється донизу, доточена кількома клинами. Валяне сукно, коли витчеться і зваляється, є нерівним, його дуже складно пошити і посадити на людину, тому дуже часто доточування фрагментами робили для того, щоб тканину не вело, щоб вона була рівнішою. Чоловіча свита, порівняно із жіночою, декорована значно скромніше. Вона декорована тільки одним рядом вовняного пофарбованого шнура, хоча також декорована і на рукавах, і на передній полі. Також зроблені імітовані ґудзики, петлі. Комір досить невеликий — 2-2,5 см, прикрашений у місці з’єднання з основною тканиною свити двома рядами вовняного шнура — красєня. Передні поли, як зазвичай на давніх свитах, пошиті із суцільних шматків тканини.

Звичайно, це тільки частина типів і видів зимового та весняно-осіннього вбрання, які були поширені на Волині і на Поліссі. Багато чого нам відомо, але багато чого не збереглося і невідоме. Але старались показати усе, що було у нас в наявності.