Верхній одяг. Лекція II

Володимир Щибря, директор центру фольклору та етнографії інституту філології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.

В цій статті розповімо про верхній одяг українців Волині. Цей важливий елемент народного костюма розвивався, вдосконалювався та змінювався протягом століть.

Почнемо з матеріалів, які використовувалися для виготовлення верхнього одягу. За матеріалом ділимо одяг на три великі групи. Перша – це верхній одяг, виготовлений зі шкір тварин, тобто кожух. Наступна велика група – це верхній одяг з овечого сукна. Третя – це верхній одяг з волокон рослин льону та коноплі. Окремою підгрупою можна виділити комбінування вовни та льону.

Кожухи

Традиційний зимовий верхній одяг — кожухи. На території Волині побутували кожухи білого, червоного та чорного кольорів. Кожухи буденні та святкові різнилися кольорами. В одних місцевостях переважали червоні, як святкові, а білі – як буденні. В інших же – навпаки. Чорні кожухи з’явилися дещо пізніше, вже у 20 столітті. Згодом кожухи могли покриватися тканиною. За кроєм розрізняємо два види кожухів: з відрізною талією та прямоспинні тулуби. Ділилися кожухи також на жіночі та чоловічі, але по різному в різних місцевостях. Десь чоловічий кожух був прямоспинний, а жіночий зібраний по лінії талії, а десь — навпаки.

Кушнірство мало значний розвиток на Волині, особливо в невеличких містечках, де проживали євреї. Багато з них займалися цим промислом, відповідно назви кожухів походили від назви міст. Наприклад, Вишневецький кожух замовлений у місті Вишнівець Кременецького повіту, колишньої Волинської губернії (нині – північ Тернопільської області).

В кінці 19 — на початку 20 століття в крої кожухів відбулися певні трансформації. Вони стали коротшими, а вже у 20-30 роки зовсім коротенькі, і отримали назву пів шубки. Такі кожухи почали оздоблювати окрім смужок, вишивкою різних кольорів. Червоні кожухи, особливо на західній Волині, завоювали більшу популярність. Хоча у віддалених населених пунктах, білі продовжували використовувати у ролі святкового вбрання. Ці кожухи іноді вишивали на боках, але переважно оздоблювали передні поли, кишеньки, додавали аплікацію різноманітними тканинами, сукном, шкірою, сап’яном. Розвиток кушнірства тривав приблизно до середини 20 століття, аж доки цей промисел почав занепадати і селяни перейшли на уніфікований одяг загальноєвропейського зразка.

Одяг з овечого сукна

Наступна група чоловічого і жіночого верхнього одягу — свити, виготовлені із домотканого овечого сукна. На Волині переважав коричневий колір, хоча артефакти 19 століття свідчать про те, що активно використовували й біле сукно. Такі свити вишивали та орнаментували різними тканинами. Також відомо про використання сірого сукна, яке отримували змішуючи білу та чорну вовну. Так звані сиваки зустрічалися на західних теренах Волині.

Найдавніші свити були кількох типів. Перш за все, з відрізною лінією талією по спинці й розширені до низу клинами. Така свита в одних населених пунктах вважалося чоловічою, в інших – жіночою. На межі з іншими регіонами одяг відрізнявся. Південь Волині відчував вплив Поділля, а південний захід Волині – Опілля та Галицьких зразків одягу.

Чоловіче верхнє вбрання Волині поділялося на святкове та буденне. Чемерка — це святковий різновид одягу з домотканого сукна. Найцікавіші зразки фіксуємо з півдня сучасної Рівненської області, з Дубинського та Радивилівського районів. Вони є складнішими за кроєм. Лінія талії відрізна і складки утворюються клинами. Але найбільша їхня відмінність — значна кількість вишивки. Оздоблювалися передні поли, кишеньки, спинка, складки. Зап’ястя прикрашали оксамитом та стрічками. Оздоблення залежало від достатку господаря.

Буденний чоловічий одяг східної Волині — це бурки з кобеняком. Прямоспинний крій з рукавами та з великим капюшоном, який називався «башлик». Такий верхній одяг носили здебільшого в прохолодну погоду та дощ, під час різноманітних поїздок та роботи у полі. Жіночий суконний верхній одяг західної Волині — це різноманітні коротенькі, піджаки, оздоблені аплікацією. Цікавий варіант чоловічого одягу «семряга», оздоблений вишивкою та аплікацією, характерний для Сокальського, Бродівського та Радехівського районів.

На півдні сучасної Волинської області побутували так звані «куртаки». Назву жіночого верхнього вбрання з Володимир-Волинського району вдалося зафіксувати під час експедиції. Це невеличкий жіночий піджак, який має дуже багато цікавих елементів оздоблення. Скроєний він таким чином: спереду прямий, а ззаду відрізний та розширений складками. Передня пола не відрізана, а задня трішки підрізана, рукав посаджений та звужений до низу. Тобто, існували вже певні викрійки та лекала для складного крою. “Куртак” дуже чітко сідає на жіночу талію, застібається на гаплики. Прикрашений вишивкою та аплікацією. Бордовим оксамитом по периметру: передня пола, низ, виріз для шиї. На манжетах аплікація зеленим сукном та рожевою стрічкою. Зелене сукно також створює імітацію кишеньок. Сутаж, у вигляді плетеного червоного шнура на передній полі та характерна смужечка галуна із золотої нитки. Вишиті передні поли гарусними нитками, молочним, зеленим кольором, також рожевим. Також вишивка є поверх аплікації. По зеленому сукні є вишивка рожевим кольором, також обшиті вишивкою контури аплікації. Маємо тут ще червоний і молочний колір, аплікована частина вишита гарусом. Ззаду “куртак” також оздоблений вишивкою та аплікацією.

Барвисті елементи народного вбрання є характерними все-таки для Поліської зони, а також для Карпатського регіону та Прикарпаття. Таких унікальних зразків верхнього одягу Волині збереглося зовсім небагато. Це пов’язано з військовими подіями 20 століття. Під час Першої світової війни частину населення депортували на схід Російської імперії. Потім Друга світова війна та переміщення різних фронтів. Це все негативно вплинуло як на місцеве населення в цілому, так і на збереження матеріальної культури, зокрема традиційного одягу. Післявоєнна розруха та бідність сприяла тому, що давні зразки перешивали на буденний одяг, використовували на ремонт взуття та пошиття устілок. Тому інформації, як же виглядав верхній одяг населення Волині в кінці 19 — початку 20 століття, мало. Але ми ретельно збираємо її та охоче ділимося з вами.

Одяг з рослин

Третя група – це верхній одяг, виготовлений з волокон льону та конопель. Особливо популярними такі тканини були у східній та центральній Волині, на півдні сучасної Рівненської та Хмельницької областей.

Такий верхній одяг називали «кітель» або «кафтан». Здебільшого тканину виготовляли у біло-синю смужку різної ширини від 1-2 мм до 5-7 мм. Також зустрічались тканини червоного кольору. Подекуди знаходимо вкраплення вовняної нитки до лляної тканини, такий одяг й виділяємо в окрему підгрупу.

Декілька цікавих артефактів збереглися у Рівненському обласному краєзнавчому музеї. Окремі екземпляри знаходили під час експедицій до Хмельницької області. У фондовій частині Кременецького музею зберігається близько десяти кітелів та каптанів у смужку.

В Кремінці можна побачити вибійчаний екземпляр. Вибійка також зустрічалася на Волині, але переважали все ж ткані лляні. Для прикладу, кітель з Хмельницької області, з Красилівського району, виготовлений повністю з лляного полотна. У цьому районі – це жіночий одяг, хоча в інших населених пунктах він міг бути й чоловічим, та мати іншу назву. Полотно на кітель у біло-синю смужку виготовлене чинуватим переплетінням ниток. Смужка тоненька, приблизно один міліметр. Підкладка з дуже грубої лляної цупкої тканини з валовини. Така тканина йшла на пошиття мішків, доріжок, рушників та скатертей. Дуже цікаво сконструйована спинка та нижня частина кітеля. Ззаду по лінії талії він практично відрізний, хоча має невеличку проходку, доточену до низу, та дрібненькі складки, підшиті з боків. Спереду кітель не має ніяких гапликів, ґудзиків та застібок. Його носили в прохолодну пору року на запах, та підперізували крайкою – тканим вовняним поясом. Невеличкі кутики імітують відкладний комір. Подібні кітелі зберігаються в Російському етнографічному музеї в Петербурзі. Вони представляють як раз Дубинський, Кременецький повіти, а також Заславський та Острозький. Кітелі почали виходити з ужитку в середині 20 століття, та зберігаються подекуди у старших людей. Їх одягають діти в час Різдва та Коляди.

Вже в першій половини 20 століття починається активне використання фабричних тканин, а домоткані відходять в минуле. Цікаві архаїчні елементи практично зникають, а весь одяг має вже уніфікований загальноєвропейський вигляд. Але збереглося достатньо зразків для відтворення нашого українського верхнього одягу. По них можемо вивчати технології оздоблення, крою та виготовлення цих речей. А отримані знання використовувати для розвитку сучасних етностилів.

Кушнірство – традиційне українське ремесло, яке включало вичинку шкіри з хутром і пошиття з неї різного одягу.

Кожух – зимовий одяг з овечих шкір хутром усередину.

Свита – приталений верхній одяг із домотканого сукна.

Башлик – сукняний каптур.

Бурка з кобеняком – чоловічий одяг з рукавами та великим капюшоном.

Куртак – жіноче верхнє вбрання, піджак з великою кількістю оздоблення.

Галун/Сутаж – елемент оздоблення.

Китель/кафтан – верхній одяг з льону.

Крайка – тканий вовняний пояс.