Володимир Щибря, директор центру фольклору та етнографії інституту філології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.

У цій лекції ми ознайомимося з регіоном, про який буде йти мова, розглянемо географічні межі, специфіку цього краю.

Слід почати з того, де ж цей регіон знаходиться. Що ми маємо на увазі, коли говоримо про Волинь, як історичний регіон, і що ми маємо на увазі, коли говоримо про Волинь, як етнографічний регіон. Адже ці речі не зовсім збігаються.

Як історичний регіон, Волинь знаходиться на північному-заході нашої держави й простягається у межах кількох областей. На сьогодні – це територія Волинської, Рівненської, Житомирської та північної частини Львівської, Тернопільської, а також Хмельницької областей. Поняття Велика Волинь, Волинь – як історичний регіон, передбачає в собі розгляд двох етнографічних регіонів. Це етнографічний регіон Волинь та етнографічний регіон Полісся. Стосовно території, яку ми будемо розглядати, то звертаємося перш за все до адміністративного поділу 19-го століття . Адже, артефакти, які ми маємо в музейних та приватних колекціях, а також інформацію про народний одяг з польових досліджень, ми отримуємо за період 19-го і початку 20-го століття.

Станом на цей період, після усіх трьох поділів Польщі, значна частина Волині опинилась у Російській імперії. В кінці 18-го, на початку 19-го століття відбулися трансформації в адміністративному поділі – виникає Волинська губернія у межах дванадцятьох повітів. На початку 19-го століття Волинська губернія складалася з таких повітів: Володимир-Волинський, Дубенський, Житомирський, Заславський, Ковельський, Кременецький, Луцький, Новоград-Волинський, Овруцький, Острозький, Рівненський та Старокостянтинівський. Приблизно у такому складі Волинська губернія проіснувала протягом 19-го століття, тобто понад 100 років. Хоча, не вся територія історичної та етнографічної Волині увійшла до складу губернії. Південно-західні частини у результаті третього поділу Польщі перейшли до складу Австрійської корони. Також була утворена Люблінська губернія, а етнографічний регіон Холмщина опинився у складі іншої губернії.

Волинська губернія складалася з двох історико-етнографічних регіонів. Власне Волині, та Полісся. Північні території губернії належать до Полісся. Деякі повіти не увійшли до складу Волинської губернії, зокрема Пінський повіт належав до Мінської губернії. Пізніше, коли ці території приєднали до України, утворився Зарічненський район Рівненської області та Любешівський район Волинської області. Також, до Полісся ми відносимо Берестейщину та Підляшшя. Ці території входили до складу Гродненської, а також Люблінської губерній Російської імперії.
Коли говоримо про Полісся, як етнографічний регіон, то маємо на увазі правобережне та лівобережне Полісся відносно річки Дніпро. Лівобережне Полісся – це Чернігівське та Сумське, а правобережне – це середнє і західне Полісся, яке більшою мірою належало до Волинської губернії. Нині – це територія Київського, Житомирського, Рівненського так Волинського Полісся. З прадавніх часів ці землі були заселені українцями-поліщуками. Вже згадувані Холмщина та Підляшшя – продовження двох великих етнографічних регіонів Волині та Полісся. Однак, в результаті подій операції Вісла 1947 року, вони були знищені, а населення виселено з цих земель. Сьогодні Холмщина – як продовження історичної та етнографічної Волині, є повністю втраченою. Дещо краща ситуація з Підляшшям. В Підляському воєводстві республіки Польща на межі з Берестейською областю Білорусі проживає значне українське населення, яке зберігає говірку, традиції та побут Поліського краю.

Етнографічні регіони Полісся та Волинь є дуже близькими між собою, адже вони завжди перебували в складі однієї з держав. Розділення між Росією та Австрією відбулося значно пізніше. До того не існувало певних кордонів, тому тут відбувалися процеси багато в чому подібні. Однак, лісові масиви Полісся сприяли тому, що тут законсервувалася велика кількість архаїчних елементів, які з розвитком промисловості та великих міст були втрачені на Волині. На території тієї ж самої Волинської губернії продовж 19-го століття проживали громади євреїв, німців, поляків. Взагалі, територія була зоною етноконтактних процесів з поляками, з білорусами. Продовж століть ця територія зберігала свою самобутність. Більшість науковців схиляються, що Полісся є батьківщиною Слов’ян загалом. Тому регіон Полісся має великий інтерес серед дослідників, науковців та краєзнавців. Станом на сьогодні маємо праці присвячені різним елементам матеріальної та нематеріальної культурної спадщини цього краю. Багато що вдалося дослідити, вивчити. В наших наступних лекціях розповімо ширше про ті чи інші складники народного строю цих двох великих етнографічних регіонів Полісся та Волині.

Стосовно географічних меж, Волинська губернія межувала з Люблінською, Гродненською, Мінською губерніями. На сході – із Київською, на півдні – із Подільською, а на південному-заході – з Австрійською короною. В зонах контакту Поділля та Київщини відбувалися процеси характерні для обох губерній, тому здійснювався взаємовплив. В кінці 19-го століття із розвитком залізниці, з більш жвавою торгівлею, ці елементи та впливи звичайно ж проникають швидше, однак на Волині вони були більш сприятливими до змін. Відсутність великих міст на Поліссі, та наявність великих міст на Волині, сприяли тому, що народний одяг вбирав якісь нові елементи, з’являлися нові тенденції.

Взагалі, коли ми говоримо про народне вбрання українців в цілому, то завжди відокремлюємо два етнографічні регіони, які зберегли найбільше етнографічних елементів. Це, безперечно, Полісся та Карпати. Полісся – через віддаленість від торгових шляхів, болотистої та лісової місцевості. Все це сприяло збереженню натурального господарства: до початку 20-го століття тут використовувалися матеріали, створені руками місцевих жителів. Одяг шили з домотканого полотна та домотканого сукна. Шкіри тварин і кора дерев використовувалися для виготовлення взуття та аксесуарів. Фабричні тканини проникли сюди доволі пізно, на початку і впродовж 20-го століття.

Народний одяг Полісся та Волині розвивався і вдосконалювався протягом століть, вбираючи в себе все найкраще, поєднуючи утилітарність, простоту та красу. Певний стрій складався з різних елементів. Перш за все – це натільний одяг у вигляді сорочки. Далі йшов поясний одяг у вигляді спідниці або двох запасок, або спідниці із запаскою. Існувала велика кількість назв для позначення поясного одягу: літники, бурки, саяни, запаски. Цей ряд можна продовжувати довго. Окрема лекція стосуватиметься поясів, нагрудного одягу, одягу з рукавами, жіночих та чоловічих головних уборів, прикрас, взуття, осіннього та зимового верхнього одягу. Розглянемо також матеріали та техніки крою.

У наших лекціях передбачається вся повнота народного строю Полісся та Волині, щоб люди мали можливість отримати інформацію про те як виглядав цей стрій впродовж 19-го та на початку 20-го століть, а також про зміни та трансформації, які принесло 20-те століття. Розглянемо процес занепаду та виходу традиційного вбрання з ужитку. А також, процес, який відбувається на початку 21-го століття – відродження з центром дослідження Волині у місті Радивилів. Там відбувається вивчення, дослідження та реконструкція традиційного вбрання різних районів та локальних зон Полісся і Волині. Це кропітка робота при створенні сучасного вбрання на основі тих давніх зразків, які збереглися в обласних, районних та сільських музеях, а також у приватних колекціях.

В кінці 20-го, на початку 21-го століття у всіх країнах Європи поширюється рух вивчення і створення копій народного вбрання, яке використовується як повсякденне або фестивальне. Проект «Ладомирія» прагне надати людям інформацію, щоб якомога більше наших громадян змогли отримати знання, навички та вміння створювати власноруч речі, які входили до традиційного комплексу народного одягу жителів Полісся та Волині. Це головна причина створення цих лекцій.

Впродовж такого короткого курсу будуть розглядатися крої, що дасть можливість широкій аудиторії навчитися викроювати речі самостійно. Будуть надані підказки, як це краще зробити, як створювали одяг у давнину, до початку 20-го століття та які зміни відбулися уже у 20-му столітті. Слід сказати, що процес створення реплік народного вбрання є характерним для різних регіонів. Перш за все, це стосується тих держав, які тривалий період своєї історії перебували у складі різних країн без власної державності. Ці процеси дуже швидко розвиваються в країнах Балтії та центральної Європи. Великий досвід створення народного одягу мають Польща, Словаччина та Чехія.

Зародився процес в 19-му столітті у Баварії. Частина інтелігентного населення побачила занепад традиційного баварського вбрання і селянської культури загалом. Це зумовило їх звернутися до народних традицій з метою відновлення. Визначили декілька елементів, які необхідно вивчити і відновити. А саме, діалект, пісня, танець та безперечно – народний одяг. Баварцям вдалося відродити цей стрій менш ніж за 100 років. Уже у 20-му столітті він фігурує на різних фестивалях, на кшталт Октобер фесту, і є впізнаваним у всьому світі.

Ми маємо на меті відновити наш український стрій, не лише щоб він набув вигляду початку 20-го століття, але щоб також створювалися стилізовані речі, пристосовані до повсякдення. Певні елементи ткацтва та вишивки, принти з давніми орнаментами можуть наноситись на сучасні речі. Але для того, щоб це створити вміло, якісно, правдиво – потрібно вивчити наш традиційний історичний одяг. Вивчення одягу Полісся та Волині багато в чому дає нам можливість прийти до цієї мети.

Звичайно, решта регіонів України так само заслуговують на вивчення і дослідження традицій. Сподіваємося, що надалі з’являться проекти, які сприятимуть цьому. А сьогодні наше завдання – це Полісся та Волинь. Ми побачили, що на прикладі одного регіону, однієї землі, на прикладі Баварії в Німеччині, відбулося відродження народного вбрання. Сподіваємося, що нашому проекту надалі вдасться розширитися і створити зразки одягу з інших регіонів. На сьогодні вдалося відтворити багато комплексів одягу чоловічого та жіночого, починає відроджуватися дитячий одяг. Також вдалося створити зразки одягу з територій, які на сьогодні не входять до складу України, зокрема, одяг Берестейської області республіки Білорусь, а також строї Любельського та Підляського воєводств Польщі. Сподіваємося, що надалі одяг українців різних етнографічних регіонів буде об’єктом дослідження, вивчення, реконструкції, реновації та створенням правдивих реплік. Просвітницька місія проекту долучатиме все більше коло людей, охоплених ідеєю вивчення рідного регіону, а також створення зразків з метою збереження нашої етнокультурної спадщини. В часи такої стрімкої глобалізації, ми мусимо зберегти частинку нашої культури, яка потребує підтримки. Це не лише фінансова підтримка, а перш за все, це заохочення молоді та дітей до використання кращих зразків народного вбрання не лише у повсякденному побуті, тобто стилізованого одягу, а також під час різноманітних свят, фестивалів, ярмарок і так далі.