Людмила Мірошниченко-Гусак

Сорочка є найдавнішим вбранням українців. Разом з тим, наприкінці XIX – у першій половині XX століття вона була невіддільним атрибутом цілісного традиційного комплексу вбрання українців.

Але перш ніж розпочати мову про саму сорочку, нам слід звернути увагу на те, з чого вона виготовлялася, тобто — на сам матеріал. Адже від нього залежала її якість, як вона виглядала і як вона сприймалася у цілісному образі традиційного костюма.

Отож, розпочнемо безпосередньо з тої нитки, з якої ткалося майбутнє полотно для пошиття сорочки. Нитка створювалася із рослинних волокон льону або конопель, які вирощували на теренах Волині та Полісся. Від того, якою була ця рослина, від того, якою була ця нитка, залежала і якість самого полотна, і, відповідно, самої сорочки. Якщо волокна збиралися раніше, до дозрівання коробок, тоді нитка була м’якою, і сорочка теж була м’якшою на дотик. Якщо ж волокна збирались пізніше, коли вже з’явилися насінневі коробочки, то тоді нитка виходила жорсткіша, і, відповідно, натільний одяг виходив зовсім іншої якості. Іноді комбінували нитку: створювали її за допомогою волокон льону і додавали ще волокна конопель. Або ж комбінували м’якшу нитку і грубшу нитку льону.

Якість сорочки залежала і від вправності майстрині. Якщо вона вміла зробити тонку і досить однорідну нитку, то це відображалося і на якості полотна. Якщо ж ця нитка була грубою і нерівномірною, то це також було видно ззовні на сорочці.

Далі підготовлені нитки заправляли у ткацький верстат і ткали тканину. Відомо понад двадцять різновидів тканин, які використовували для пошиття одягу. Для виготовлення самої сорочки, зокрема її основної частини — станини, використовували просте полотняне переплетення.
Хочу вам показати один зразок сорочки, виготовлений простим полотняним переплетенням, але з грубих і не дуже вибілених ниток. Нитки вибілювалися різними способами, і полотно, відповідно, було м’якшим і білішим. Проте господиням не завжди вдавалося досягти такої майстерності, тому сорочки виготовлялися також із сірих ниток, сірого грубого полотна.

Зокрема, на Західному Поліссі, на півночі Волинської області, побутували сірі сорочки. Перед нами — сорочка, що походить із Західного Полісся, а саме з Шацького району. Виготовлена вона із сірого лляного полотна грубшого, неоднорідної нитки. Це типова сорочка уставкового типу. Вона має плечові вставки (уставки, або, як їх ще називають — «полики»).

Ця сорочка по довжині сягає за коліна. Середня довжина сорочок була 90, 100, 102, 110 см. Коротші сорочки побутували на теренах Волині ближче до Холмщини, на теренах Волинського Побужжя.

До станка сорочки пришивалася підточка. Зазвичай вона робилася з грубого полотна і зшивалася по діагоналі одним рубцем. Його підшивали з зовнішньої сторони так, щоб не було видно негарних країв. Закінчення сорочки, зокрема підточки, могло підгортатися. А в даному випадку край не підгорнутий.

Дана сорочка складається із трьох пілок полотна: передня пілка, бокова і задня. Збоку дві пілки зшиті дуже дрібними густими і коротенькими стібками. Інші два шви трошки інакші. Підточка з’єднана лише одним швом. Він складається з двох елементів: спочатку тканина підгинається і фіксується, а потім короткими стібками ще з’єднується, щоб не видно було країв. Таким швом також з’єднували пілки на сорочці.

Переходимо до пілок на сорочці.

Такий самий шов з’єднує дві пілки станини на сорочці. Цей шов знаходиться трошечки далі від лінії розрізу пазухи. Цей шов дуже гарно загладжувався. І з внутрішньої сторони він має ось такий вигляд.
Дана сорочка уставкового типу, тобто вона має плечову вставку. Вона є прямокутної форми. Якщо розгорнути, вона з’єднує передню пілку, задню пілку, рукав і комір.

Традиційні сорочки мали довгі рукави. Вони шилися з одного полотнища. Воно могло бути вузьким, могло бути трошки ширшим в залежності від розміру полотна. Рукав пришивався у верхній частині до уставки. У нижній частині рукав рясувався і з’єднувався з манжетом.
Манжет — це прямокутний клаптик полотнища, зігнутий навпіл, орнаментований вишивкою, який кріпився на зап’ястя за допомогою повітряних петель і застібався на ґудзики, або за допомогою прорізних петель. Цей манжет середнього розміру. Були вони 2-3 см шириною, а іноді сягали 9-12.

Між рукавом і безпосередньо станком сорочки знаходиться вставний клин, називають його ще «ластка». Він має прямокутну або квадратну форму. За розмірами ластка може бути дуже маленькою 5-6 см, в середньому це 9-10 см, але бувають і великі ластки. Вважається, що чим вужчий рукав, тим більшою має бути ластка. З однієї сторони ластка вшивалася до бокового шва. З іншої — потрібно було робити на полотнищі розріз. Друга пілка, яка переходить із передньої на задню сторону, не має бокового шва, а тому ластка вшивалася за допомогою розрізу. Тобто на пілці робилися розрізи спеціально під розмір ластки.

Сорочка має пазушний розріз. Він розміщений посередині полотнища сорочки. Такий розріз міг бути 15-20 см, але найчастіше він сягав до 30 см. У даному випадку пазушний розріз просто зароблений звичайним швом і не орнаментований.

Особливість волинських сорочок із Західного Полісся — те, що вони мають комірець. Комір — це прямокутне полотнище, пришите до задньої, передньої пілки і з’єднане з уставкою. Комір може бути коротенький — стійка. Але в даному випадку комір виложистий і орнаментований вишивкою. Цей комір має знизу дві прорізних петлі. Через них протягували стрічку, мотузку і зав’язували. Називали «устичка», бо устиковувала дві частини між собою. Дуже часто ця устичка слугувала ще й прикрасою. Комірець спочатку орнаментувався, а тоді вже пришивався до полотнища сорочки. Але і сам верх деталей також мав бути рясований, зібраний.

Орнаментувалися давні сорочки вишивкою і тканням. Тканий орнамент давніший. На даній сорочці ми якраз бачимо ткану орнаментику. Це смужка на уставці, яка йде по горизонталі, і на рукаві розташована по вертикалі.

Ми сьогодні ознайомилися з традиційним кроєм української сорочки як одним з варіантів. У наступних лекціях ви побачите інші варіанти оздоблення традиційного вбрання та їх елементів.