Ігор Перевертнюк

В цій статті йтиметься про жіночий поясний одяг, який побутував на Волині.

В кінці 19 – на початку 20 століття на Волині вдягали спідниці, запаски й фартухи, а також міщанський варіант вбрання — сукні, на кшталт Лівобережної спідниці з нагрудником. Такі сукні походять із міста Берестечка та зберігаються в музейних колекціях. Як і на Поліссі, на Волині побутували домоткані спідниці. Виготовляли їх із вовняної, конопляної, лляної, вовняно-бавовняної або бавовно-конопляної пряжі. Спідниці мали поздовжнє смугасте забарвлення, кольори та ширина смуг відрізнялися залежно від місцевості.

На східній Волині, як і на Поліссі, одягали виткані у клітинку літники. На Поліссі їх шили із чотирьох пілок домотканої вовняної тканини, а на Волині — однієї пілки зі швом спереду. Тобто полотно бралось впоперек. Нижня частина була густо затикана смугами, а середнє і верхнє тло — у клітинку. Клітинки трошки відрізнялися від поліських. Проте у Славутському районі Хмельницької області та Овруцькому районі Житомирської області побутували досить схожі домоткані спідниці та літники. Подібні також знаходимо у Старокостянтинівському й Красилівському районах Хмельницької області. Зустрічалися літники і у поздовжній смузі, переважно на червоному фоні, а ще вузькі та широкі смужки білого, жовтого, зеленого, синього кольорів. В деяких місцевостях додавали більше жовтого, в деяких більше синього, в деяких одягали й однотонні літники.

Домоткані спідниці з суцільного шматка тканини зі швом попереду та розрізом називались «димка», «рандак», «кольман». Вони густо збиралися на поясі у складки та переважно мали білі або біло-сині смужки. Іноді — ще й поперечну кайму червоного кольору, виткану по низу. Буденний варіант — спідниці пошиті із просто чистого домотканого полотна. Згодом буденні спідниці почали фарбувати відваром бузини у темніші кольори: коричневий, або темно-синій. До літника зазвичай одягали фартух або запаску. Раніше, ще до появи шитих форм одягу, запаски носили і спереду, і ззаду. Традиційно вовняну запаску — ззаду, а спереду — полотняний фартух. Пізніше, коли з’явилися вже зшиті форми одягу, запаска прикривала перед спідниці, зазвичай не зібраний у складки. Запаски виготовляли різних кольорів, переважно у поперечні різноколірні смуги. Також були варіанти з виткані килимовою технікою та оздоблені геометричним орнаментом. Проте, у Волинських районах Тернопільської області побутували запаски з квітковими мотивами. Запаски також могли гофрувати: їх намочували, складали у складки із потрібним інтервалом, а потім прикладали гарячий хліб. Крім тканих запасок побутували полотняні домоткані фартухи. Їх шили із двох або однієї пілки домотканого, льняного, або, рідше, конопляного полотна. Оздоблювали фартухи вишивкою червоного, червоно-синього і червоно-чорного кольорів. Пілки між собою були змережені, як на зразках зі Здолбунівського і Гощанського районів Рівненської області, або просто зшиті звичайним з’єднувальним швом.

Зустрічалися й мереживні фартухи, вишиті біллю, — спеціально вибіленою для вишивання ниткою. А також полотняні фартухи зі вставленим мереживом, окремо виконаним гачком. Далі ця прошва, або як її називали — корунка, вшивалася у нижній частині фартуха, імітуючи вишиття.
З кінця 19 — початку 20 століття століттях у вжиток широко ввійшли фартухи із фабричних тканин, які переважно вишивали хрестиком, а пізніше — різноколірною гладдю. Такі фартухи фактично витиснули запаски. Проте в Здолбунівському районі, і також у Дубенському і у Кременецькому районі Тернопільської області, запаски побутували досить довго, десь аж до другої половини 20 століття. Носили їх уже зі спідницями з крамної фабричної тканини, які також з’явились десь на початку 20 століття. Тканини для пошиття спідниць використовувалися різноманітні: тонка вовняна, фабрична жакардова або бавовняна тканина. Зазвичай ці спідниці по низу обкладали різноколірними стрічками, або металізованими сріблястими чи золотистими галунами. На поясі густо збирали у складки, а саму спідницю могли гофрувати. Вишиті спідниці також були поширені на Західній Волині, у теперішніх Сокальському, Іваничівському районах та на Холмщині. Переважно із тонкої вовняної тканини, вишиті шовком та з рослинним орнаментом. Таких спідниць, на жаль, збереглося дуже мало. Адже матеріали не витримали руйнівного впливу часу.

У спідниць та фартухів існувала вікова диференціація. Старші жінки носили спідниці і запаски темного забарвлення. Молодші — яскраві спідниці. Основний колір був червоний із додаванням інших кольорів. Починали носити спідницю і запаску вже в підлітковому віці, коли у дівчини “на виданні” з’являлися і святкові, і буденні спідниці.

Далі розповімо про декілька варіантів спідниць та запасок, які вдалося зберегти до наших днів.
Домоткана спідниця-літник кінця 19 століття зі Східної Волині (Баранівський район Житомирської області) пошита з одного суцільного шматка тканини, взятого впоперек. Низ оздоблений додатковими орнаментальними смугами та оксамитовою стрічкою. Верх — рясно зібраний у складки, на декілька рядів ниток. Пришитий зверху пояс-крайка фіксує спідницю довкола поясу.

Спідниця з Волині виткана із комбінованої вовняно-бавовняної пряжі, пошита із чотирьох полотнищ. Низ підрублений та пришита підкладка. Передня пілка надрізана з підрубленим розрізом для зручності одягання. Такий розріз на спідницях був поширений як на Поліссі, так і на Волині. В деяких варіантах розріз робили з боку. Пояс зібраний у складки, прошитий декілька разів, утворює смугу під поясом. Додатково пришитий поясок із такої ж самої тканини, який закриває безпосередньо нитки основи. Спідниця зав’язувалася спереду полотняними шнурами, скрученими з лляних ниток.

Доморобна запаска зі Здолбунівського району Рівненської області. На темному тлі чергування смуг різного забарвлення. Трохи ближче до низу є три широкі смуги, а до верху, відповідно, йдуть все вужчі та вужчі смуги. Подібні запаски також побутували і на Хмельниччині, на Південно-Східній Волині. Вони там мали назву «фота» або «півка». Запаска знизу підрублена, зверху зібрана у невеликі складки, пришитий бавовняний пояс, і також шнури, якими безпосередньо запаска фіксувалась навколо поясу.

Полотняні фартухи кінця 19 століття, або початку 20 зі Східної Волині (Новоград-Волинського району Житомирської області та Баранівського району Житомирської області). Пошиті із двох пілок доморобного льняного полотна. Фартух із Новоград-Волинського району оздоблений мереживом, виконаним із полотняних, льняних, досить грубих ниток з геометричним орнаментом та із такими зубцями по низу. В нижній частині пришита прошва, після неї вставляється ще один шматочок полотна, смужечка, і вже після цього завершується зубчастим мереживом. Пояс зібраний на декілька рядів ниток, зверху пришитий полотняний околиш. Іноді, околиш на спідницях і фартухах могли називати коміром, як і на сорочці. Другий фартух із Баранівського району, оздоблений по низу трьома смугами мережки. Вишивка по сітці. Спочатку витягалися нитки, робилася сіточка, а потім настилом вишивався орнамент. Такий мотив використовувався й для вишивки на сорочках, він називався «маковка». Середня, найширша частина, прикрашена орнаментами у вигляді пташок і восьмикутних зірочок. Фартух дуже широкий, пошитий із двох пілок домотканого конопляного полотна шириною близько 65 сантиметрів кожна. Зверху пришитий вузенький полотняний пояс, поверх зібраних складок.

Домоткана вовняна запаска із центральної частини Волині, а саме із Дубинського району Рівненської області. Виготовлена приблизно на початку 20 століття. Це святкова запаска. На червоному фоні переткана різними смугами кольорів. У верхній частині смуги заткані густо, дрібними смужками на червоному фоні, а у нижній частині йдуть три досить широкі смуги різних кольорів. Подібні запаски мають досить широкий ареал поширення: центральна і західна частина Волині. Існують лише деякі відмінності у розташуванні смуг. Наприклад, в Іваничівському районі Волинської області були поширені запаски у густі дрібні смуги, з ширшою смугою по низу. Також подібні запаски були поширені і в Кременецькому районі та Радивилівському районі Рівненської області.

Ситцеві фартушки з фабричної тканини називали «кордонський фартух», «липський фартух», а також «заграничний фартух». Одним з відомих виробників тканин у Російській імперії була мануфактури Баранових. Фартух дрібно збирали на поясі, а зверху пришивали смужку фабричної тканини. Орнаментальні мотиви на фабричних тканинах були досить різні. Набивні геометричні малюнки, рослинні, але також великою популярністю в українських селян користувалися мотиви із зображенням птахів, різних павичів, півнів, лебедів.